МОЯ КАТАНА.com.ua - бойцовский клуб

У Тернополі можна буде вивчати японську мову, відвідувати чайну церемонію, створювати орігамі, вчитися каліграфії. У самому місті відбуватимуться фестивалі японського кінематографа, виставки каліграфії, живопису та фотографії. Також у місті буде Алея Сакури, де цвістимуть японські вишні. Все це втілює у життя та планує реалізувати тернополянин Микола Більчук.

Чоловік каже, що з відкриттям японського центру Тернопіль братиме участь в економічних та соціальних програмах. Сюди приїздитимуть японці, які допомагатимуть розвивати центр. Японський центр “Дарума” об'єднає всіх людей, які цікавляться культурою та мистецтвом Японії. А таких у Тернополі чимало, переконує пан Більчук. Також у центрі проводитимуться заняття з традиційних східних бойових мистецтв.

 

- Пане Миколо, звідки у вас зацікавлення східними бойовими мистецтвами?

У цьому нема нічого дивного. Я народився та виріс за 40 км від Китаю. Там багато китайців та корейців, які щодня займаються східними бойовими мистецтвами. Тому і я з дитинства займався бойовими практиками. Власне, практикувати кендо почав недавно, всього чотири роки тому. До того займався одним із видів карате - шотокан.

В Японії кендо дуже популярне. Я вважаю його вершиною бойового мистецтва, оскільки його базові принципи дуже досконалі та ефективні. До речі, в Японії понад 10 мільйонів людей його практикують. Кендо є обов'язковим предметом навіть у школах та вузах. Людина, яка служить в армії чи поліції, не підніметься по службовій драбині, якщо не досягне вершин у бойовому мистецтві.

Практикують кендо навіть діти та жінки

- Кендо важко назвати спортом, це давня філософія самураїв...

- Кендо як мистецтво зародилося дуже давно. Це стародавня самурайська система володіння мечем. У перекладі з японської “кендо” означає “шлях меча”. Технічних прийомів у кендо небагато. Але у боротьбі перемагає сильніший духом. І це не залежить від того, скільки тобі років. Старшого здорованя може перемогти вдвічі молодший, якщо він більш врівноважений, організований.

 

- Чи багато у вас учнів?

Є сорок тернополян, які практикують кендо. Федерації Кендо у Тернополі - уже три роки. Спочатку нас було мало, але тепер приїздять навіть хлопці з Луцька, Франківська, Львова. З усіх клубів України - коли я запрошую майстрів з Росії чи Японії.

Які навички здобувають люди, котрі займаються кендо? Що мотивує їх?

Хто раз спробував, тому важко кинути. Кендо виховує внутрішню організованість, дисциплінованість. Розповім один випадок. Якось приходить мати і питає в мене: “Як ви це робите, ви їх зомбуєте? Мій син ніколи ліжка не застеляв, не ходив у магазин, не допомагав мені. А тепер сам запитує, що зробити”. Я їй відповів, що у цьому нема нічого дивного.

У кендо все дуже канонічно. Коли говорить сенсей, має бути тиша та спокій. У залі заборонено кричати та пустувати. Треба акуратно поводитись із одягом, не кидати його. Проявити повагу до зали, в якій тренуєшся. Тобто сама парадигма занять виховує у людини звичку не до хаосу, а до порядку. Згодом ця звичка переноситься у його щоденне життя, на відносини з батьками, на роботу. Мистецтво кендо надзвичайно дисциплінує.

- Чи не чуже це мистецтво для нас?

На жаль, в Україні винищені бойові традиції - їх в нас просто немає. А от в Японії вони не тільки збереглися, але й навіть не були видозмінені. Тому у нас є чітке завдання - формувати власні традиції, власних самураїв, які будуть гідні свого міста та держави, в якій живуть.

Кендо - аполітичне мистецтво, яке виховує патріота своєї країни. А чим більше буде патріотів, тим швидше ми прийдемо до організованого суспільства.

- Для кожного самурая багато значить катана - бойовий меч...

- У Японії вважають, що катана наділена власною свідомістю. У руках катана - це антена, яка дозволяє сприймати незбагненні вібрації. Люди, які не мають жодного відношення до кендо, все одно відчувають щось незбагненне.

- Кендо можуть займатися діти та жінки?

- Є у нас жінки, які практикують кендо. А нашому наймолодшому учневі - 10 років. Звичайно, він все сприймає не так, як зрілі чоловіки. Але йому подобається ходити до нас. І він у нас не один. Щоб займатися кендо, нема обмежень у віці. В Японії і в 70 років приходять на заняття, і мають чудові успіхи.

- Чи трапляються травми?

- У футболі більше ризику, ніж у нас. Ніхто від меча в нас не гине. Можуть бути хіба що мозолі на руках (сміється - прим.ред.). У нас нема травм, бо дуже досконало продуманий захист.

- Звідки берете форму для занять кендо?

- Купуємо у Японії або Кореї через інтернет-портал. Раніше було дуже важко придбати її. Тепер всього через 7 днів вона вже у Тернополі. Весь комплект коштує від 350 до 500 доларів.

- Що вас приваблює в Японії? Чого бракує нам?

- Мені подобається те, що японці - це одна велика команда - чи то імператор, чи бідняк, що вирощує рис. Вони об’єднані територією, мовою і традиціями. Американці, яким вони “програли” у Другій світовій війні, не змогли витравити той дух. До речі, зараз в Японії не купиш касети з американською музикою. Там діє державна політика: “слухай японське, підтримуй вітчизняного виробника”.

Мріяв стати військовим

- Про що ви мріяли в дитинстві? Чи реалізували ці мрії?

- Народився у сім’ї військового. Тому у нас все у більшій чи меншій мірі було пов’язано з армією. Мій прадід закінчив у Варшаві військово-медичний університет. Воював, будучи військовим лікарем. Мій дід під час Другої світової війни воював, має медалі та ордени за відвагу. Він став взірцем для мого тата, який був офіцером, підривником-сапером в інженерних військах. А для мене взірцем був мій старший брат, який закінчив Серпуховське військове училище ракетних військ стратегічного призначення. Однак у мене, попри велике бажання стати військовим, все сталося зовсім по-іншому. Тоді я шкодував, але тепер розумію, що “свою долю на фірі не об’їдеш”. На одній з медкомісій перед вступом у військове училище мене поклали на обстеження. Згодом виявилось, що із моїм здоров’ям все гаразд. Але я пропустив термін вступу, а на другий рік у військове училище вступати вже не хотів.

- Тоді ви вступили в наш педагогічний університет...

- Незважаючи на те, що я мріяв стати військовим, вчитися у педагогічному мені дуже сподобалося. Можливо, це пов’язано із тим, що у мене є тяга до вивчення мов та лінгвістики. Пишу вірші та пісні, граю на восьми музичних інструментах... Під час навчання в інституті мене забрали до війська - півтора року я служив у військах спецпризначення. Так я із-за парти філологічного факультету потрапив у спецназ. Це було дуже важко. Але потрібно, бо випробування загартовують чоловіка.

- Ви маєте кілька вищих освіт. Але чим заробляєте на життя?

Практикування східних бойових мистецтв і навіть те, що маю ступінь майстра кендо та карате, не дає можливості отримувати за це гроші. Скоріше навпаки. Однак кендо мені важливе для самореалізації. А заробляю я тим, що проводжу корпоративні тренінги з НЛП (нейролінгвістичне програмування - один із засобів розуміння і організації системи людських думок і комунікацій для досягнення успіху в бізнесі - прим.ред.). Мене запрошують у Київ, Запоріжжя, Львів, часто буваю у Росії.

- Які маєте ще захоплення?

- Мені подобаються барабани. Я часто буваю у Туреччині, де познайомився із чудовими майстрами. Їм нема рівних у грі на барабанах! Барабани - це щось архітипічне, природнє, що будить наші глибинні пласти. Саме тому на всіх наших виступах, окрім показу бою, ми граємо на барабанах. Мені ще подобається гра на сопілці, люблю поезію. У моїй власній бібліотеці - більше 5-ти тисяч книжок. Як для філолога для мене це вже стало хорошою звичкою. Як людина не може без дихання, так і я не можу, щоб не читати.

- Чи підтримує вас родина?

- Звичайно. Мої діти виховані у самурайських традиціях і я знаю, що вони і далі практикуватимуть східні бойові мистецтва.

- Що хотіли б змінити у Тернополі?

- Я не революціонер і нічого змінювати не хочу. Але мені не подобається, коли до мене приїздять гості і запитують: “Ви з кимось воюєте? Таке враження, що вас бомблять на дорогах”. Мені подобається, коли хвалять моє місто за парки, за те, що воно - квітуче. Я часто подорожую Україною, їжджу за кордон. Можу сказати, що Тернопіль не можна брати окремо від людей. А люди тут живуть просто фантастичні - здібні, талановиті, душевні. Саме вони формують творчу ауру міста.

Японський центр відкриють наступного місяця

- Що стало поштовхом до створення центру японської культури? Що зможуть побачити та навчитися там тернополяни?

- Виникла ідея дуже давно. Побачив, що людей, які цікавляться Японією, у Тернополі дуже багато. У цьому переконуюсь щораз, коли про відкриття японського центру мене щодня запитує багато чоловік. У нашому центрі буде не тільки цікаво, але й корисно. Кожен, хто прийде туди, не буде поза увагою. Думаю, що кожен знайде собі цікаве заняття за інтересом. Ми будемо контактувати з японцями, переймати їхній досвід. У центрі “Дарума” вже сьогодні викладають японську мову. Навчатимуть каліграфії, оригамі, проводитимуть чайні церемонії. Проводитимемо перкусійні шоу - люди збиратимуться та гратимуть на барабанах. Також будуть танцювальні практики та заняття з бойового мистецтва.

- Коли плануєте відкрити японський центр?

- Наступного місяця. Днями ми уже відкрили у колишньому кінотеатрі ім. О.Довженка офіс центру. Для відкриття самого центру залишилося зовсім мало - поклеїти шпалери, тканину на стелю та поставити ламінат. Всі свої сили ми кинули на те, щоб якнайшвидше завершити ремонтні роботи. Ця спільна ідея об'єднала чимало різних людей - і від цього мені вдвічі приємніше. Обіцяю, тільки ми відкриємось, то будемо робити різні дива - показ японських фільмів, вечори японської поезії, чайні церемонії, будуть бойові тренування та чимало іншого. Базовим принципом центру “Даруми” буде внутрішня екологічність. Це як у клятві Гіппократа - “не зашкодь”.

 

Біографія:

Микола Більчук народився 18 вересня 1969 року, станція Ясна Читинської області (Росія). У 1986 році сім'я переїхала у Тернопіль. У 1992 році закінчив Тернопільський педагогічний інститут, філологічний факультет. Згодом навчався в академії СБУ. У 2002 році закінчив Київський інститут нейролінгвістики. Був депутатом обласної ради 5-го скликання, очолював комісію по законності облради. На сьогоднішній день - керівник Тернопільського японського клубу “Дарума”, віце-президент Української федерації кендо.

http://te.20minut.ua/news/10186393